Chapter Text
Джуд Дуарте. Усе її життя протікало наче по канону ізгоя у суспільстві, в якому вона живе. Спершу вона пішла у школу для фейрі, де її цькували; пізніше стикнулася з повною дискримінацією власної особистості і як взагалі повноправної одиниці у політиці. Батько був проти того, щоб його доньки лізли у ці «справи», бо вважав їх не надто компетентними.
Джуд бісило таке ставлення до себе. Вона часто почувалася закутою і не розуміла, куди їй рухатися. Хоча роки минали, змін ніяких не відбувалося.
Зараз їй двадцять один рік, і вона є найбільшим розчаруванням своєї сім’ї. Навіть Віві, яка давно втекла до світу смертних, не є такою як Джуд. Принаймні там її сестра має власні гроші, забезпечує собі незалежне та комфортне життя і просто насолоджується ним.
Її сестра-близнючка теж, на диво, виправдала певні очікування батька: Терін вийшла заміж за багато фейрі та народила йому сина. Наскільки можна назвати цей шлюб щасливим, Джуд не може точно відповісти, проте для Народу вони є прикладом гармонійної пари з різних світів. Це певною мірою розважає таких як Мадок, коли протилежні сторони співіснують.
Її брат Дуб теж не відстає від усієї родини. Він зміг здобути неабияку прихильність вищих чиновників і зараз у свої тринадцять років подорожує королівством, здебільшого виконуючи політичну або міжнародну функцію. У фейрі стабільністю ніколи не пахло.
І залишається Джуд, яка через власний характер не є потенційною нареченою для багатого фейрі, не має достатніх навичок, аби знову прижитися у світі смертних, не є привабливою для різних політичних місій через статус смертної, та ще й жіночої статі.
Тобто ніхто.
Чи це поїдає її зсередини? Так. Чи бореться вона з цим? Так. Є різні способи втечі від реальності та боротьби з власними слабкостями. У себе вдома вона вдає ту Джуд, яку хоче бачити батько, Оріана та загалом суспільство, але ніхто навіть не здогадується, яку темну сторону вона може приховувати.
* * *
— Ні, стій! Добре, я розкажу, для чого ми це робили.
Джуд сильніше притиснула клинок до його шиї та вишкірила зуби. О так, їй подобається це відчуття, коли вона хоч щось контролює у своєму житті. Ось як життя цього маленького покидька.
— Вас було троє, і кожен з вас мав завдання, чи не так?
Ельф, якого вона спіймала, ще більше затремтів.
— Ну, ми… Це був наказ господаря — роздати ті листівки населенню…
— Тобто налаштувати проти короля? Я читала ваші безглузді листівки, хоча почерк гарний, — Джуд відповіла і на мить відійшла від нього.
Вона тримала в правій руці клинок, а у лівій у неї був годинник. Час вже добігав кінця, тому й справу треба завершувати.
— Ти… мене відпустиш? — з надією запитав ельф.
Голос у нього тремтів, але він досі мав сміливість щось там белькотіти.
— Ну звісно, — сказала Джуд і кинула клинок йому в голову. Бризки крові трохи залишилися на її білій сорочці, але вона про це подбає пізніше.
Тепер уже було тихо.
Джуд не вбиває просто так, заради забави, це був прямий наказ Даїна. Чи шкода їй ельфа? Ні, бо він сам її не шкодує.
— Знаєш, навіть ми не віддані короні так, як ти.
Джуд повернулася і побачила у дверному отворі Таргана. Той невимушено стояв і посміхався.
— Ой, вибач, Таргане, я не знала, що тобі не подобається, коли всю брудну роботу виконую я, — огризнулася Джуд, витягуючи свій клинок з голови ельфа.
— Ні, я мав на увазі лише те, що ти без жодного жалю вбиваєш усіх зрадників королівства. Ти борешся за нього відчайдушніше, ніж всі інші.
Це було болюче питання для Джуд. Неодноразово вона питала себе, чому так віддана Даїну? Що він такого для неї зробив, окрім як того, що прийняв як шпигуна? Вона виконує усю брудну роботу для нього. Не для їхнього королівства, а саме для нього. Можливо, цей ельф не заслужив такої смерті, але цього хотів Даїн.
І Джуд не любить його. У неї немає ніякого любовного інтересу, як може здатися збоку. У неї є просте бажання бути потрібною і мати хоча б якесь значення у цьому світі.
Це уся відповідь, але, на щастя, Джуд не фейрі, тому вміє брехати.
— Я не зацікавлена у тому, аби зрадники вільно собі гуляли по королівству, роблячи ще більшу шкоду. Сьогодні він щирий, а завтра відкидає усі свої обіцянки і принципи.
Тарган лише похитав головою і ще раз кинув погляд на мертвого ельфа.
— Ходімо, нас уже Бомба давно чекає, — мовила Джуд і вийшла, навіть не озирнувшись.
Тіло прибирати вони не будуть — нехай це буде знак.
* * *
Був літній вечір, і Джуд йшла до річки. Вчорашня місія пройшла успішно, і це не може тішити, однак докази самі собою не змиються. Плями від крові були незначними, проте викликали б море питань у служниці. Останні шість місяців вона веде такий спосіб життя, і Джуд не може навіть собі збрехати, що він їй не подобається.
Вона була створена для такої роботи, і зараз їй навіть легше, бо нарешті має справжнє призначення. І нехай навіть це повʼязано з вбивством і шпигунством, це той шлях, який обрала сама.
Джуд поверталася з річки, і біля маєтку побачила доволі знайому карету. Вона почула вдалині голоси та дитячий плач. Після цього одразу ж хотілося втекти назад, та було пізно. Її вже побачила служниця, тож діватися нікуди.
Терін та її сімʼя часто гостили, проте після коронації Даїна це почало відбуватися рідше. Наскільки Джуд відомо, попри всю нелюбов вищого світу до її чоловіка Лока, Даїн дав йому більше політичної влади через особисті інтереси. Тепер Лок зайнятий, а Терін надто боязка, аби долати таку велику відстань самотужки, та ще й з дитиною. Тому тепер такі візити є однією з подій у їхньому домі, яку пропускати не можна.
І звісно, ніхто не попередив Джуд про приїзд сестри, бо знали, що та буде тікати. Віві часто сварила Джуд за те, що вона досі тримає образу на неї через Лока, проте дівчина це давно відпустила. Її просто злить той факт, що після цього фарсу всі поводяться так, наче нічого не було.
Джуд вдихає і робить важкі кроки до карети. Мокру сорочку з поспіху кинула у кущі, бо іншого виходу вже не було.
Як тільки Джуд опинилася в коридорі, до неї одразу підбігла Терін з обіймами.
— Сестро, я так давно тебе бачила. — Вона сильніше стиснула Джуд в обіймах, що та ледь не задихнулась.
— Гей, не маю чим дихати.
— Джуд, ти так змінилася за останній час… — вона придивилася до сестри і додала: — А ще ти підстриглася.
Джуд машинально торкнулася кінчиків волосся і кивнула.
— О, славнозвісна Джуд Дуарте сьогодні власною персоною. — Лок підійшов ззаду.
— Ні, любий, давай без цього,
— тихо сказала Терін, але вона все одно чула.
Який же покидьок….
Джуд терпіти його не могла, і зазвичай вона намагалася тримати з ним дистанцію, проте він завжди шукав способи її розізлити.
— О, люба, не переймайся, — посміхнуся він і обійняв дружину за плечі. — Я просто хотів сказати, що твоїй дорогій сестрі дуже пасує нова зачіска.
Джуд хотіла йому врізати, проте позаду вже стояла Оріана, яка дуже пильно за нею спостерігала. Її не цікавило особисте життя Джуд, проте на людях вона вимагала від неї манер та стриманості. Навіть якщо її зараз провокують на скандал.
— Яка радість, що ви приїхали! — мовила Оріана, щоб відпружити становище, — Я так давно не бачила свого онука. Леандере, де ти, хлопчику мій?
За мить до Оріани підбіг маленький напівсмертний-напівфейрі і сильно обійняв бабусю. Вона почала його щось запитувати, а згодом запросила всіх до столу. Джуд не хотіла йти вечеряти, бо миттєво весь апетит зник.
Дивлячись на те, як Оріана обіймала Леандера, дівчина мимоволі згадала ті часи, коли на його місці був Дуб. Можливо, десь всередині у неї теж є ця дитина, яка хоче любові та ласки, проте не тут, не сьогодні і не зараз.
— Перепрошую, міс, але на вас усі вже чекають, — сказала їй одна з прислуг, тож Джуд швидко подалася до їдальні.
Попри все, що колись між ними було, зараз за столом, і в цілому в родині, панує приємна атмосфера. Терін захопливо розповідає щось про Леандера, Лок хизується Мадоку своєю новою реформою, яку він хоче ввести, Оріана майстерно підтримує розмову, а сам генерал не відстає і теж хизується власними воєнними досягненнями.
Джуд сиділа на своєму місці навпроти Терін і лише криво усміхалася.
— А ви надовго приїхали? — вирішила влитися в дискусію Джуд, аби геть таки не тікати від них усіх.
— Ну десь на два-три тижні.
— Що…? А чому так…
— До речі, Джуд, можливо, ти чимось поділишся зі своїми близькими? Які зміни спіткали твоє життя? Може, у тебе на горизонті наречений зʼявився?
Несподівано виделка вислизнула у неї з рук. Мало того, що цей покидьок звернув на неї увагу, хоча прекрасно знає, що змін у її житті ніяких не відбувається, та ще й зачепив тему шлюбу.
«Виродок», — подумала Джуд і почала гадати, як же дати більш ввічливу відповідь.
— Розумієш, на превеликий жаль, я досі не знаходжуся в стосунках, тому й нареченого в мене немає.
— Для нареченого не завжди потрібні стосунки, — засміявся Лок. І тут вже стало не до сміху. Її насторожили його слова, а Терін лише злякано глянула на неї.
— Розумієш, Джуд, — почав Мадок, що дуже, дуже сильно насторожило дівчину, — за два тижні ми зіграємо весілля, тому нам потрібна Терін для підготовки…
— Ні, чекай батьку, яке весілля? Моє?! — перебила його Джуд, не вірячи власним вухам. — Я ні з ким не зустрічаюся і тим більше не планую ніякого весілля. Це ж жарт, чи не так?
Вона з надією глянула на Терін, щоб та хоча б, бляха, кивнула чи щось таке, але її сестра лише винувато опустила очі.
— О, ні любонько, ти справді виходиш заміж за два тижні. Ну знаєш, угода, контракт і всі справи, — сказав Лок і відпив трохи.
У Джуд погляд бігав на усіх членів родини, а руки вже чухалися, аби в щось та й врізати. Це все придумав Мадок, вона в цьому впевнена. Але зараз її цікавило інше: хто погодився на таку пропозицію, враховуючи всі перспективи Джуд на майбутнє?
— Хто мій наречений? — з явним роздратуванням і злістю у голосі запитала Джуд.
— О, то вона ще й не знає, — весело відказав Лок. З усіх присутніх його найбільше тішила ця ситуація. — Твій майбутній чоловік — сама його високість Кардан Ґрінбраєр, тож не опусти цей шанс, смертна дівчинко.
Келих вина біля Джуд був нерухомим всю вечерю, допоки слова не вилетіли з його вуст. Це негарно обливати гостей дорогим вином, особливо коли це фактично члени родини, але їй було байдуже. Дівчина дивилася на Мадока, а в голові витало одне тільки слово: зрадник.