Chapter Text
"Ти не можеш бути героєм", — ось, що сказав кумир всього його існування.
Ізуку в досконалості знав кожен з виступів Всемогутнього, де герой надихав підростаюче покоління допомагати іншим людям. Він міг напам'ять розіграти сценки Журналіст-Герой, виконуючи репліки обох сторін. Ізуку навіть міг зробити власне лице повною копією Всемогутнього і баритоном сказати: "Героєм може стати кожен! Головне — мати добре серце!"
Реальність виявилась набагато примітивнішою. Всемогутній був не там десь на екрані телевізора. Він стояв за декілька кроків від Ізуку, в своїй жахливій скелетній формі, кашляючи кров'ю... І ось такий, понівечений і зламаний, герой Номер один всієї Японії дивиться втомленими очима на підлітка і говорить, що мрії Ізуку — всього лишень дурниці.
Обом було зрозуміло, що прямо зараз Ізуку був в кращому випадку небажаним фанатом, котрий опинився не в той час і не в тому місці. Говорячи по-простому, Ізуку Мідорія, хлопець без надлюдських сил, був не більше, ніж перешкодою на шляху героя.
Ізуку прекрасно знав, як він зараз виглядає. Брудний, скуйовджений, зляканий, заплаканий, трохи блідий. Він виглядав, як безлад. Почував себе Ізуку ще гірше.
Напевне, будь він дитиною "корисною", май він примху, про нього б хвилювалися. Не може ж Всемогутній не помітити, що дитина перед ним потребує допомоги?
Але ні, єдине, що хвилювало Всемогутнього, — це швидше покинути Ізуку, залишивши його наодинці з собою. Герой Номер один буквально залишив підлітка на даху багатоповерхівки після того, як його мало не вбив лиходій, а потім кумир зруйнував мрію всього життя. Так, технічно, ще й після того, як півгодини тому колишній найкращий друг сказав Ізуку пірнути лебедем з даху і сподіватися на примху в наступному житті. Всемогутнього можна було б вважати співучасником підштовхування до самогубства... Чоловік буквально залишив підлітка на відкритому даху багатоповерхівки. Проте пом'якшуючим фактором було те, що Всемогутній не знав про першу частину невдалого дня Ізуку.
Сам же Ізуку ще деякий час пробув на даху будівлі. Звісно ж, він підійшов до краю і поглянув униз. Від висоти відразу ж закрутилася голова. Ізуку злякано відсахнувся від перил і впав на зад. Він не хотів стрибати. Навіть якщо Кач-чан сказав йому це зробити, навіть якщо Всемогутній так зручно залишив його на даху, куди б підлітка просто так ні за що не впустили. Другого шансу звершити вдале самогубство не було. Проте і вбивати себе було не можна. Навіть такий нікчема без примхи як Ізуку міг зіпсувати майбутню кар'єру Кач-чана.
Ізуку важко видихнув і піднявся з бетону. Він смикнув за лямки свого жовтого ранця та направив все ще тримтячі ноги до сходинок. Всі вісімнадцять поверхів він пройшов пішки, аж доки не вийшов через чорний хід у вестибюлі. Здається, йому навіть вдалося залишитися непоміченим!
Ізуку чесно направився додому, він хотів прийти раніше за свою маму і, як це іноді траплялося, зашити дірки від міні-вибухів на формі та закинути речі в пральну машинку.
Справи пішли на південь, як тільки Ізуку почув максі-вибухи. Після десяти років життя поруч з Бакуго Кацукі не впізнати характерні звуки було б важко!
Його вилаяли. Як тільки герої дізналися, що у Ізуку немає ніякої примхи, вся злість та розчарування вилилися на його голову. В той час, коли Кач-чана, який сидів поруч, вихваляли за мужність та "чудову, сильну, героїчну примху", голова Ізуку поступово пустішала. Бачити Всемогутнього, котрий в своїй справжній формі з незрозумілою гордістю посміхається Кач-чану та втішаюче поплескує хлопця по спині, було для Ізуку до нудоти образливим. Кач-чан на це лишень повів плечем і кинув щось лайливе у відповідь. Всемогутній розсміявся і пожартував про "бадьорість" хлопця.
Всередині щось обірвалося, тіло пройняв озноб, в очах потемніло. Його кумир, його сонце... Всемогутній навіть не поглянув в сторону Ізуку! Наче його не існувало взагалі. Наче... наче він знову був не більше, ніж перешкодою!
В руки несподівано впхнули його рюкзак. Схоже, хтось із поліцейських зібрав його речі. Тим краще. Ізуку підвівся на хитких ногах і з усіх сил кинувся бігти. Подалі від Кач-чана, подалі від героїв, подалі від натовпу. Подалі від Всемогутнього! Напевне, на його втечу ніхто навіть не зверне уваги...
Ізуку не чув, як декілька героїв здивовано крикнули йому навздогін, проте хтось махнув рукою — і всі інші повернулися до роботи. Бакуго Кацукі роздратовано виплюнув собі під ніс прокляття про марного Деку.
Як виявилось, пробратися на дах багатоповерхового будинку було не так вже й важко. Просто зайти разом із кимось у під'їзд та дивитися собі під ноги. Сісти в ліфт і натиснути на кнопку, яка позначала останній поверх. Він навіть їхав з кимось до п'ятого... Ізуку погано пам'ятав, що і як було. В голові було порожньо, очі бачили, як крізь туман. Горло смикалось від приливів нудоти, а на язиці все ще відчувався присмак стічних вод.
Не можна було сказати, чи після дня невдач фортуна повернулась до Ізуку правильним боком, але йому пощастило. Двері на дах були абсолютно не замкнені!
В лице вдарило холодне повітря, проте ніс відчув тільки запах диму від нещодавніх вибухів Кач-чана. За квартал від Ізуку все ще було видно чорні "хмари". Правильно, Кач-чан боровся зі слизовим лиходієм, а Ізуку майже був убитий менше ніж за хвилину.
— Сьогоднішній день просто наповнений прозорими натяками, — сумно посміхнувшись, пробурмотів Ізуку.
Він беземоційно відкинув свій ранець в сторону і підійшов до краю даху. На цей раз Ізуку не дивився вниз. Він вже і без того відчував запаморочення. Замість цього Ізуку подивився на міський пейзаж.
Місто здавалося таким гарним... Заходило сонце, небо набуло багряного кольору, дахи будинків стали золотими та оранжевими. Дивитись вниз не хотілося зовсім, а от зробити крок до цього гарного пейзажу...
Зовсім забувши про традицію всіх самогубців, Ізуку прямо у взутті переліз через невисокий парканчик і, дивлячись на захід сонця, зробив крок у порожнечу.