1

Перший випадок не був із Тейлою, що стало сюрпризом для Ронона, зважаючи на кількість світів, у яких неодруженій жінці не дозволено мати право голосу на публіці. (Безперечно, Атлантида не вела справи з цими світами, і Ронону це було до вподоби).
Він не трапився і з МакКеєм, що також дивовижно, зважаючи на кількість людей, яких він виводить з себе. Ронон очікував «Це мій чоловік, бачите який він велетень і який він грізний?» гру кожного разу коли вони проходили крізь кільце предків, але цього досі не траплялося. Хоч, мабуть, повинно б було, і явно більше одного разу…
Ні, вперше це сталося лише через шість тижнів після того як він приєднався до команди, і це був Шепард.

***

— Це спеціаліст Декс, наш чемпіон, — представила його Тейла генералам Дискатина, світу, народ якого настільки пишався своїми бойовими навичками, що їх поважали навіть на Сатеді. — Він убив трьох Рейфів в рукопашному бою. А це полковник Шепард, наш головний тактик, — Шепард бадьоро помахав рукою, — який убив Королеву.
Люди у групі перешіптувалися між собою, виглядаючи враженими.
— А ви хто? — запитав один із них у МакКея, який, природно, закотив очі.
— Я головний мозок цього зборища…
Тейла плавно перебила:
— Доктор МакКей — конструктор зброї. Він створив вибухівку, яка знищила цілий корабель-вулик.
Лідер Дискатина виглядав схвильованим. Надто схвильованим. Рука Ронона потягнулася до бластера.
— Ми дуже раді познайомитися з вами! Заступнице Еммаган з Атосу, ви вшанували нас, привівши сьогодні сюди свою нову сім’ю. Ми, у свою чергу, вшануємо вас, дозволивши вашому чемпіону та вашому тактику битися з нашими найкращими воїнами на Арені.
— Це добре чи погано? — прошипів Шепард. Тейла кинула на нього заспокоюючий погляд.
— Добре, — тихо відповів Ронон. — Вони не вбивають людей на Арені, крім першого дня нового року.
— О, чудово, — ледь чутно пробурмотів МакКей. — Це ж не сьогодні, правда?
Тим часом Тейла зі стриманою усмішкою відповіла на слова лідера цього світу:
— Ми будемо дуже раді прийняти честь, яку ви нам даруєте.
— У когось є місцевий календар? — прошепотів Шепард, та ніхто не засміявся.

***

Виявилося, що перемогти п’ять інших команд за один день вважалося неймовірною майстерністю, хоча Ронон вважав, що винайти якусь пристойну мазь від синців було б більшою справою. Він розм’як, звик до заспокійливих рук Беккета. Впавши на підвішені дошки, які мали вважатися їхнім ліжком, він застогнав і дозволив напрузі вийти з м’язів. Краєм ока він бачив МакКея з аптечкою на колінах, протираючого неглибокий поріз на руці Шеппарда антисептиком, перш ніж забинтувати його.
Тейли у кімнаті не було — вона на деякий час залишила їх самих, відмовившись від мовчазної пропозиції Ронона супроводжувати її в ролі охоронця. Коли ж вона повернулася, на її обличчі було полегшення.
— Добрі новини? — ліниво спитав Шеппард, наче й не напружився усім тілом, коли вона відчинила двері.
— Так, добрі новини, — погодилася вона. — Вам не потрібно буде займати місце їх поточного чемпіона та головного тактика…
— Ті останні дві жінки, яких ми перемогли?
— Так. Вам також не потрібно буде одружуватись на місцевому жителі, щоб заспокоїти їх гордість.
МакКей посміхнувся:
— Жодної дівчини у цій гавані, Шепард!
Шепард закотив очі.
— То що ж нам робити? Завжди є якась заковика.
Тейла зітхнула.
— Я не була повністю ознайомлена з правилами чемпіонів і тактиків. Очевидно, ви вважаєтеся партнерами. Повноправними партнерами.
Шепард підняв брову.
— Вони бажають, щоб ви поновили свої обітниці тут і відсвяткували з ними, оскільки ви зовсім недавно... “одружилися”.
На мить у кімнаті запала тиша, потім Шепард видихнув.
— Це все? Серйозно, Тейло, ти мене розхвилювала. Я маю на увазі, — звернувся він до Ронона, — якщо це тебе не засмутить. Я б не хотів тебе образити чи щось таке, решта з нас дещо звиклі вже до неочікуваних поворотів.
Ронон знизав плечима, відчувши, як голі дошки дряпають його руки.
— Не засмутить.
— Добре, — сказав Шепард, — це, е-е, добре.

***

Виявилося, Дискатинці влаштували грандіозне свято і навіть не очікували, щоб вони виступали з промовою. Ронон зарахував це як перемогу.

2

У другий раз це був МакКей, і це було саме з тієї причини, про яку й думав Ронон. Ну, майже.
У них був скорочений інструктаж, оскільки вся команда, окрім нього, вже бувала у цьому світі. І усі вони здавалися чимось стурбованими: МакКей стиснув губи настільки, що вони перетворилися у скошену донизу лінію, Тейла натягнула на обличчя фальшиву усмішку, а Шепард стояв з руками міцно стиснутими на бедрах, буквально усім тілом випромінюючи напруженість.
Доктор Вейр оглянула їх і зітхнула:
— Я можу знову послати команду Лорна.
— Ні, — твердо відмовився Шепард. — Ми впораємось. Це наша угода, вони захочуть побачити нас знову.
— Ви впевнені? Доктор Зеленка сказав, що остання подорож йому дуже сподобалася.
Від цих слів МакКей поперхнувся й почав кашляти, виринувши з глибини своїх думок.
— Радек таке сказав? От же ж хитрий пес.
Доктор Вейр усміхнулася. Ронон був змушений визнати, що його вражає те, як вона вправляється з МакКеєм і Шепардом, а інколи навіть з Тейлою.
— Ходімо, — тихо сказала Тейла. — Ми запізнимося на зустріч.
Ворота активувалися, і, перед тим як увійти в блакитне плесо, Ронон встиг помітити як вираз обличчя МакКея став задумливим, наче він щось осмислював.

***

— Ти дієш не за сценарієм, — прошипів Шепард. — Ти знаєш, що Тейла не любить, коли ти дієш не за сценарієм.
МакКей підняв руки, захищаючись.
— Ніхто з вас не розуміє, що тут діється насправді? Першого разу вони були з нами люб’язні, тому що хотіли дізнатись, що ми знаємо. Це місце може здатися раєм для ботанів, де мозок цінується більше ніж гори м’язів, але ті накачані олов’яні солдатики та жінки з пушками? Вони тут не для декору. “Супутник” тут не означає “зручний секс”, це означає “охоронець”.
— Ось чому я буду твоїм, — наполягав Шепард. — Як ми домовлялися.
— Е ні, ні в якому разі. Тебе вб’ють, а мені потрібен хтось, хто зможе відбити дюжину нападників, не спати та відчути запах отрути за десять кроків. Ти готовий, Конане?
— Ронон, — виправив його Ронон, мабуть, уже в сотий раз.
МакКей знизав плечима.
— Земний жарт. Колись ти його зрозумієш і, мабуть, підвісиш мене за пальці на ногах, та поки я розважаюся як можу.
Ронон підняв одну брову. МакКей закотив очі.
— Так, дуже грізно. Маю надію, що це спрацює на нашу користь. У будь-якому разі, — він різко сплеснув руками, — час марнується! Остерігайтеся викрадень сьогодні, а завтра, ймовірно, вбивств. Підсипані наркотики чи отрута можуть бути будь-коли та будь-де. До речі, ми ж принесли набір для їх виявлення у їжі?
— Так, але Тейла сказала, що його використання може бути сприйнято в якості образи,— Шепард виглядав стурбованим.
— Тільки якщо хтось зрозуміє. Ми просто вдамо, що нам подобається більше приправ у нашій їжі, або, можливо, ми назвемо це вітамінними добавками. Якщо Ронон додаватиме краплі, ніхто не скаже ні слова.
— Це якщо ваша їжа не посиніє, — зауважив Шеппард.
Ронон оскалився:
— У цьому випадку їх більше хвилюватиму я.
— Бачиш, чому я вибрав його?

***

У першу ніч вони лежали пліч-о-пліч на матраці, який Ронон стягнув з ліжка в найбільш захищений кут. Сьогодні ж, поки МакКей розважався з іншими вченими, Ронон підстрелив одного снайпера, озброєного лише транквілізаторами, і не дозволив їх генію звалитися в стару яму-пастку, яка, очевидно, була там лише для такої собі «перевірки» відвідувачів. Легкий день, тому, ймовірно, сьогодні ввечері буде хоча б один напад.
МакКей сидів поруч напружений, хоча раніше вони спали в набагато менш комфортних умовах. Ронон не думав, що причина була в сьогоднішніх замахах на його життя.

Після майже години мовчання МакКей нарешті зітхнув:
— Слухай, справа не в тобі, гаразд?
Ронон продовжував мовчати. Він і так це знав.
— Просто... в минулий наш візит сюди моїм супутником був Форд. Ми сміялися з того, що він завжди мріяв стати хлопцем вченого. Це був перший раз, коли він пожартував зі мною. Перший раз, коли я подумав, що він прийняв мене у команду.
Ронон залишався мовчазним, згадуючи того хлопця з диким поглядом, який бився з ним, поки МакКей висів вниз головою, безпорадно гойдаючить і вигукуючи щось малозрозуміле.
— Ти його не знаєш. Ти не зустрічав його, коли він був... собою. Але я звик до його присутності, і він врятував мені життя близько півдесятка разів, поки ми були тут. Він був хорошим хлопцем. Напевно, хорошим солдатом, але про це краще спитай у Шепарда.
Ронон мовчав, думаючи, що Шепард має дивні стандарти щодо хороших солдатів. Ронон був ще живий і вбив свого командира. За сатедськими мірками він був зрадником і невдахою. Але Шеппард поводився так, ніби він був подарунком, який рейфи кинули атлантійцям просто під ноги.
— Я забагато балакаю? Не соромся сказати мені замовкнути у будь-який момент, — пробурмотів МакКей. — Гей, ти спиш?
Ронон різко схопив МакКея рукою й відтягнув його, коли хтось пролив кислоту на подушку зверху, від чого тканина й пір’я зазашипіли яскраво-жовтим димом.
— Ні, — тихо сказав він і почав стріляти.

***

Коли вони повернулися в Атлантиду, більш-менш цілими, того вечора в кімнаті МакКея з’явився Ронон і зайняв половину його і так невеликого ліжка. МакКей не виказав жодного протесту, лише загорнувся в додаткову ковдру й вмостився у нього під боком.
Вчений спав глибоко й довго, а Ронон охороняв його сон.

3

Він був «одружений» із МакКеєм ще раз, а з Шепардом ще двічі, перш ніж настала черга Тейли.
— Тільки ваш чоловік може увійти в лабіринт з вами, - повідомила жриця. Вона з сумнівом подивилася на МакКея, потім з деяким очікуванням на Шепарда.
Тейла постукала по зап’ястку Ронона, звичайним жестом для напарників. Ронон злегка здригнувся.
— Пішли, чоловіче, — спокійно сказала Тейла. — Ми повинні забрати артефакт до світанку, якщо хочемо уникнути нартів. У них багато зубів, принаймні мені так сказали.
Ронон мовчки пішов за нею в лабіринт.

***

— МакКей би впорався з цим краще, — сказав Ронон, намагаючись знову і знову знайти правильну комбінацію символів Предків, щоб відкрити останні двері. — Навіть Шепард. Чому ти обрала мене?
На обличчі Тейли промайнуло збентеження.
— Чому б мені не вибрати тебе?
Ронон спробував іншу комбінацію, переставляючи літери.
— Не було з ким битися.
Тейла повернула один із важелів назад ліворуч і знову притиснула долоню до центру дверей.
— Тебе обрали в цю команду не просто тому, що ти вмієш битися, Рононе. Серед народів Землі є багато воїнів.
Він більше не запитував, але всерівно був незадоволений, і було очевидно, що вона це помітила.
Зітхнувши, вона підняла долоню й повернулася до нього.
— Так, твої навички вразили Джона. Однак він пілот і тактик, а не чистий воїн. Твої навички також вразили мене, але я в тій же мірі перемовниця, як і боєць. Кожен з нас може битися, навіть Родні. Ти воїн, але найголовніше те, що ти не залишиш напарника позаду. Якими б навичками ти не володів, Джон не допустить у жодну команду людини, у якої б не було цієї якості. Навіть якщо вона сама не усвідомлює цього у собі.
— МакКей інколи дивує мене, — зізнався Ронон, і Тейла посміхнулася:
— Він сам себе дивує.
Ронон фиркнув.
— Це все ще не пояснює, чому ти вибрала мене для цього.
— Ах, — вона підвела очі, коли світло у віконних щілинах високо в стінах пробилося у лабіринт. Один промінь пройшов крізь вузький отвір і вдарив у стіну саме там, де працював Ронон. Камінь почав відкочуватися вбік. — Тому що я вважаю, що це пастка, а ти наш експерт у них.
Ронон усміхнувся й витягнув бластер.

4

— Попри явний розпал бенкету, королева Карфеї всміхнувшись звернулася до Тейли:
— Це усі ваші супутники? Лише троє?
Тейла натягнула відпрацьовану усмішку:
— Я подорожую з мінімальним супроводом.
— Авжеж, — королева жестом підізвала одного з напівроздягнених чоловіків, що стояли позаду неї.
— Прошу, проведіть чоловіків леді Тейли до родинного столу і переконайтеся, що їх належно розважатимуть.
Ронон намагався не розсміятися над виразом обличчя Шепарда, допоки вони не повернулися додому.

5

Пройшло близько трьох років відколи Ронон перестав бути Втікачем. У Тейли була дитина — що означало, що у них всіх вона була— і деколи він помічав за собою, що він днями не згадував про те, що протягом семи років свого життя він був спортивною грою для рейфів. Торен заставив його забути. Його команда. Його сім’я.

В атозіанців був особливий день, один раз на рік, коли вони поверталися до свого старого дому. Там, у тіні зруйнованого міста Предків, оточені небесно-блакитним цвітінням квітів Кахві, малюки, що були народжені протягом року, отримували свої імена, а зв’язки, які були сформовані, підтверджувалися офіційно.

Піджак Ронона свербів, а офіційний одяг із Землі незвично стискав шию і зап’ястя. МакКей виглядав не менш незручно, хоча Шепард тримався впевнено. Тейла ж була втіленням грації, одягнена в прекрасну бордову сукню для церемонії.
Коли настала їхня черга, вперед вийшов Холлін і підніс гілля, з якого все ще звисали грона квітів:
— Чи згоден ти, Ронон Декс...
Земні слова були дивними, Атозіанські ще дивнішими, але Ронон відповідав «Так» і «Я згоден» на все, що його запитували, і врешті пролунали Сатедіанські слова, які він думав, що ніколи не почує по відношенню до себе:
— Чи захищатимеш ти вогнище і дім, чи говоритимеш чесно, а не зі злістю, чи любитимеш і виховуватимеш кожну дитину як свою?
— Згодна, — прошепотіла Тейла.
— Згоден, — твердо сказав Шепард.
— Так, так, очевидно, — різко відповів МакКей, з підозріло вологими очима.
Ронон обійняв їх усіх.
— Я згоден.