Chapter Text
Дзян Чен був просто в препаскудному настрої, та такому, що на дев‘ятий поверх тупцюєшся пішки і гидотно наспівуєш слова з «Last Christmas”, але от не дай Бог, біля тебе хтось буде не так дихати, і все - можна вбивати. Грьобаний університет, грьобана адміністрація, просто грьобаний світ. Якого дідька лисого, комусь спало на думку, що здавати екзамен потрібно двадцять четвертого грудня, а двадцять шостого наступний? Ще й викладач вирішив, що не має ліпшої ідеї, аніж щоб вони здавали іспит разом із заочниками, і через це, ця вся клоунда протривала з восьмої ранку і аж до шостої вечора. Просто чудо. Знав би він, що так буде, то би виспався, сходив в кіно, а потім, можливо, ще й і на ярмарок. Але найгірше, що він вже аж ніяк не встигне на автобус додому, бо останній від‘їжджає з автовокзалу о п‘ятій тридцять, а завтра їхати вже не має ані найменшого сенсу.
Від цих думок Дзян Чену хотілось лише взвити, тому він пришвидшив крок, аби скоріше опинитись в квартирі, завалитись на диван і просто закрити очі. Це Різдво покотилось коту під хвіст.
Проте підійшовши до квартири, виявилось, що можливо, все трішки гірше. Двері були не зачинені, й за ними чулись якісь голоси і шарудіння. Можливо, в якийсь інший день, Дзян Чен тихо би відійшов кудись і викликав поліцію, але сьогодні був явно не такий, він був на нервах і до чортиків розлючений. Тому хлопець рвучко відчинив вхідні двері і остовпів, можливо навіть трішки пожалів, що то були не грабіжники. Всередині стояв Вей Їн з відкритою пляшкою пива і прикрашав новорічними іграшками його алое, і з жахливим фальшем наспівував «Happy New Year” від ABBA.
— Ти, гниляко молода, зараз Різдво, а не Новий рік! І облиш моє алое в спокої!
— Оооо, Нє-сюн, диви, хто накінець прийшов!
Десь зі сторони кухні, почулось якесь бамцання і шарудіння, а невдовзі з‘явивсяі сам винуватець шуму. Нє Хвайсан виглядав трішки злим і стомленим.
— Ви що тут обидва забули?!
— Шидзе натякнула, що в тебе дуже невдалий день, і що мені ліпше забратись з кухні, а то й і міста, поки той павлін пробує готувати салати. Бачте, я дію йому на нерви, а в нього ножі в руках.
— То ти тепер приїхав робити нерви мені?
— Ні, ми це будемо робити разом з братиком Нє.
— Взагалі-то так, але Вей-сюн забув додати, що ми тут ще й тому, що Різдво не можна святкувати одному.